Зовнішньоекономічне співробітництво - один із головних важелів, який Україна повинна ефективно використовувати для виходу із кризи. Адже при сформованій моделі економіки без закордонного капіталу, імпорту технологій та управлінських практик, а також зовнішніх ринків збуту країні буде важко забезпечити економічну й фінансову стабільність. Але чи варто у зв'язку з цим уживати спеціальних заходів із поглиблення економічної взаємодії з Росією? Це питання обговорювалося під час дебатів «Україна не подолає кризу без Росії», організованих фондом «Ефективне Управління» разом із компанією Intelligence Squared.
«СЬОГОДНІ, коли світ витяг певні уроки із кризи, стало особливо зрозуміло, як важливо створювати правильні альянси. Адже рішень для окремо взятої країни більше не існує. Всі рішення мають глобальний характер, тому важливо визначитися, з ким ми вступаємо в партнерство», — пояснила актуальність теми дебатів директор фонду Наталія Ізосімова. Вона також відзначила, що Росія, зважаючи на історично сформовані виробничі зв'язки, спільність ринку та наукового потенціалу, є для України стратегічно довгостроковим партнером, але разом з тим глобальні економічні перетворення створюють сьогодні безліч нових можливостей для успішного співробітництва як із так званим Старим Світом, так і з новими швидкозростаючими економіками.
Втім, ні для кого не секрет, що економічні аспекти україно-російських відносин сьогодні визначає не прагматизм, а політичний антагонізм. Тому якщо теза про необхідність зміцнення економічного співробітництва між двома сусідніми державами ні в кого не викликає заперечень, то ідеї, які стосуються форм такого тісного співробітництва, найчастіше сприймаються в багнети. Як, наприклад, ідеї про вступ України до Єдиного економічного простору або Митного союзу, в який об'єдналися Росія, Білорусія та Казахстан. Так, один зі спікерів, управляючий партнер і президент компанії Icon Private Equity Кирило Дмитрієв, заявив: «Ми порахували, що завдяки вступу до Митного союзу ВВП України щорічно може зростати на 3–5%. У перерахуванні на кожну українську родину це складе порядку $400 уже наступного року і порядку $4 тис. 2016 року. Можна сперечатися про ці цифри, але головне - підходити до питання взаємодії з позицій економічного прагматизму, а не політичних міфів».
Йому відразу заперечив директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна Кость Бондаренко: «Про блага, які може принести нам Митний союз, говориться багато. Але наскільки важливі нам ці блага? Вони можуть дати тактичні результати. А чи прораховував хто-небудь, що вони принесуть у стратегічній перспективі?» Крім того, за словами політолога, подібні альянси не є гарантією економічної стабільності, приклад чому - недавній російсько-білоруський нафтовий конфлікт. Кость Бондаренко також підкреслив, що реалізація економічних мегапроектів на пострадянському просторі виявилася неможливою саме тому, що в них був явно видний політичний характер. «Чому не відбувся ЄЕП? Тому що деякі країни, які формували його, наполягали на тому, що має бути політична надбудова, у якій не всі учасники мають рівне представництво та рівний вплив. Це було неприйнятним для України», - відзначив він.
Свої аргументи проти об'єднання в економічні союзи з Росією навів і народний депутат України, перший заступник парламентського комітету з питань свободи слова та інформації Андрій Шевченко. За його словами, у них немає рації, оскільки сьогодні не виконуються навіть існуючі угоди, покликані сприяти економічним взаєминам між двома державами. «У нас підписаний договір про зону вільної торгівлі між Україною та Росією. Але він залишається на папері з декількох зрозумілих причин, - заявив Андрій Шевченко. - По-перше, у цьому документі відразу ж з'явилося біля півсотні виключень. Більшість із них внесені російською стороною. По-друге, поза рамками цієї угоди виявилися енергоносії, при тому, що у структурі російського експорту в Україну вони займають близько 50%. По-третє, існує цілий пакет так званих нетарифних обмежень, які стримують торгівлю між двома країнами. Це, зокрема, антидемпінгові або ж сумнозвісні фітосанітарні заходи, коли паралельно із грузинським вином було оголошено війну українському молоку та сиру. Крім того, у вересні 2009 року з'явилося розпорядження віце-прем'єра Шувалова, у якому він прямо доручав вишукати нові механізми захисту російського ринку від українських товарів».
Депутат також підкреслив, що для виходу із кризи Україні крім ринків збуту потрібні гроші та технології. За його словами, розраховувати на державні фінансові ресурси Росії не варто, оскільки гроші, зібрані у стабілізаційному фонді, російський уряд вирішив спрямувати на підвищення соціальних стандартів у країні й тепер саме шукає додаткових ресурсів у Міжнародному валютному фонді, у країнах Заходу, у Китаї. Що ж стосується високих технологій у ряді галузей - космічній, авіабудівельній, атомно-енергетичній, - то саме в них Росія максимально обмежує доступ українським підприємствам до цих технологій, заявив Андрій Шевченко.
Утім, своєрідна дорожня карта для виходу України із кризи, позначена народним депутатом, актуальна і для Росії. Як уважає головний економіст групи компаній «Трійка Діалог» Євгеній Гавриленков, обом країнам потрібні і розширення ринків збуту своєї продукції, і доступ до світових ринків капіталу для фінансування економічного зростання, і диверсифікованість своїх економік, структури експорту. За його словами, більш тісна кооперація й координація зусиль в окремих секторах економіки, у деяких галузях машинобудування зокрема, створює можливості для поступового розв’язання останнього завдання (хоча й не гарантує цього).
«Якщо говорити про 2008-2009 роки, то, думаю, в Україні набагато більше можливостей виходити із цієї проблемної ситуації. Але якщо йдеться про фундаментальну, структурну кризу, яка триває на пострадянському просторі вже років 20-30, то тут, швидше за все, логіка розвитку підштовхуватиме до того, що виникне більш тісне співробітництво - не у всіх областях, а там, де це економічно доцільно. І відповідні рішення ухвалить не уряд або чиновники, а сам бізнес. І він це вже робить», - відзначив Євгеній Гавриленков.
Безумовно, ситуація потребує від України докласти всіх зусиль до поліпшення інвестиційного клімату країни, створенню максимально сприятливих умов як для вітчизняних, так і для закордонних інвесторів, для всіх зовнішньоекономічних партнерів. Але, як застерігає Євгеній Гавриленков, залучення інвестицій не має перетворюватися на самоціль. «І в Росії, і в Україні завжди існувала думка, що іноземні інвестиції - це якесь благо, яке повинне дозволити модернізувати економіку. Гадаю, модернізація таким чином не відбувається, - підкреслив у своєму виступі Євгеній Гавриленков. - Тут має бути розвиток внутрішній, повинен розвиватися бізнес внутрішньої інтелектуальної власності, а не просто складальне виробництво товарів тривалого користування, навіть автомобілів. І не треба забувати, що іноземні інвестиції хоч і створюють робочі місця, але це завжди репатріація прибутку. Казахстан наочно показав приклад, коли, незважаючи на великий профіцит із торговельних операцій у нафтовидобувній галузі, пов'язаних із дуже активною діяльністю нафтових компаній, країна зіштовхнулася з тією же кризою. Тому логіка підказує, що в майбутньому розвиток одержить внутрішній, національний бізнес. Звісно, за участі і закордонних партнерів».