Обличчя британської ведучої і репортера Зейнаб Бадаві знайоме телеглядачам багатьох країн світу, які дивляться інформаційні програми на каналах BBC World News і BBC 4. У листопаді 2009 року Асоціація міжнародного теле- і радіомовлення в Лондоні (AIB) визнала її міжнародною телевізійною особистістю року. «k:» зустрілися із Зейнаб Бадаві після організованих фондом «Ефективне управління» в партнерстві з компанією Intelligence Squared публічних дебатів «Капіталізм не прижився на пострадянському просторі», модератором яких вона виступала

*Проведення в Києві публічних дебатів англійською мовою для показу каналом BBC World News світової аудиторії — безпрецедентне для України подія. Наскільки учасники дискусії продемонстрували володіння мовою?

І спікери, і аудиторія дуже добре спілкувалися англійською. Якщо розглядати дебати як медіа-подію, що представляє Україну світовому телеглядачеві, цей момент стає ще важливішим. Мені здається, Україні дуже потрібні державні керівники, здатні виступати для міжнародної аудиторії. Жоден з українських президентів не володів і не володіє англійською мовою на розмовному рівні. У той час, як наприклад, Михаїл Саакашвілі чудово володіє англійською, у нього часто беруть інтерв’ю, і він сам може аргументувати свою політику. Для людей, що, як і я, працюють у ЗМІ, це важливо. Так, перебуваючи в Києві, я могла б записати кілька інтерв’ю для моєї новинної програми, але мені довелося б користуватися послугами перекладача. Для телебачення це має значення — між героєм і глядачем утворюється дистанція, виходить, що глядачі слухають його, читаючи рухомий рядок, а це не так ефективно. От чому Україна, ставши незалежною, так мало резонувала з міжнародною аудиторією. Тому міжнародні ЗМІ найчастіше дивляться на Україну через призму Росії, котра має такого спікера — якщо не в особі президента, то принаймні в особі міністра закордонних справ.

*Але подібна упередженість світових ЗМІ, що часто спостерігається щодо України, навряд чи може пояснюватися тільки мовним бар’єром...
Це справді так. Я б сказала, що Україна страждає від того, як події в ній висвітлюють європейські ЗМІ. Розумієте, медіа роблять багато сюжетів про різні країни, і їх прийнято розсортовувати за певними категоріями. Якщо, наприклад, вас цікавить Близький Схід, ви часто побачите його через призму питань Палестини, проблем ісламізму, тероризму, дискримінації жінок тощо. Існують кліше, за якими, зокрема, світові лідери представляються в ЗМІ. Україна не виняток. І всі ми — журналісти Британії, Франції, Німеччини, США — є жертвами цих кліше в тім плані, що подаємо топ-історії в передбачуваному ключі.

* Чи допоміг Інтернет позбутися таких кліше?
Він розширив розуміння і різко збільшив шанс людей у всіх країнах на висловлення власної думки. Інтернет зробив інформацію доступнішою, швидшою. У нашому глобалізованому світі ми про все довідаємося моментально, тому що нічого вже неможливо приховати. Зараз в Інтернеті з’явилося багато ресурсів, з яких люди отримують інформацію. Це не тільки веб-сайти газет, але й блоги, що їх ведуть пересічні громадяни, відеосервіси, твітер і т.д. Завдяки цьому люди отримують щонайширший діапазон думок. Це добре. Але не завжди такі джерела достовірні. Я кажу про так званий громадянський журналізм, коли, наприклад, хто-небудь знімає антиурядові протести в Афінах і розміщає відео в Інтернеті. Втім, бувають ситуації, коли не можна отримати відеоматеріал, крім як з таких джерел.

*Чи може громадянський журналізм витиснути професійну журналістику?
Не думаю. Разом ці види журналістської діяльності доповнюють один одного. Адже ми робимо моментальний знімок того, що відбувається, і завжди хотіли б зробити його чіткішим. Однак глядачам, читачам треба ще й дещо пояснювати, а не тільки давати картинку. А громадянські журналісти якраз в основному обмежуються картинкою, без уточнення й постановки її в контекст. Професійні журналісти краще орієнтуються в ситуації, вони навчені бути вірними правді, наскільки це можливо. І в цьому їхня сильна сторона.

*Які технологічні винаходи можуть вивести журналістику на новий рівень?
Сподіваюся, рано чи пізно технології дозволять нам знімати й дуже швидко передавати відеоряд. Візьмімо, наприклад, радіо. Якщо де-небудь щось відбувається, ви набираєте номер телефону й можете давати репортаж. На телебаченні таке, часом, допускається, але для нього передусім треба зображення. Іноді у ТБ потрапляють кадри, зняті тими ж громадянськими журналістами на відео або веб-камеру, але їхня якість не дуже задовільна. Тому ми не можемо давати в ефір більше хвилини-півтори такого запису. А свої студії в нас є не всюди. Та й супутниковий телеміст — надзвичайно дороге задоволення. Мені здається, якщо технологія дозволить швидко передавати якісний відеоряд, це стане масштабною революцією в ЗМІ.

*Чого ЗМІ вже можуть навчитися з фінансової кризи?
Думаю, дечого вони вже навчилися, хоча про вплив кризи в довгостроковій перспективі, мені здається, ще рано вести мову. Головна дискусія сьогодні точиться навколо того, чи треба газетам брати плату за доступ до їхніх веб-сайтів. Це, на мій погляд, цікавий експеримент — надходження від реклами впали, продажі газет скоротилися, і ми пробуємо виграти за рахунок введення плати за онлайн-контент. Думаю, відповідь, доцільно це чи ні, ще не до кінця зрозуміла. Крім цього, неважко помітити, що новинні агентства скорочують співробітників кореспондентських пунктів за кордоном. Часто в країні залишається людина-офіс, якій доводиться самій знімати, монтувати, робити репортаж по телефону й т.д. Це, безумовно, робота в екстремальних умовах. Але у цьому є й позитивний момент — так, ми на BBC World News змогли зосередитися на тім, що в нас виходило найкраще, подумати про наші пріоритети.

*Як у зв’язку з кризою змінився телевізійний контент?
На британському ТБ він став більш ринково орієнтованим. Телекомпанії слідкують, що саме отримує високий рейтинг, а відповідно, й рекламу. І починають робити більше саме таких програм — на зразок реаліті-шоу «Великий брат». У гонитві за рейтингами й рекламою таке поп-телебачення, інформація категорії «загальний інтерес» стали рушіями ринку. Серйозні програми відсувають на пізніші години, що їх ми називаємо «слот-могильник», або не виробляють взагалі. Усе, що випускається, робиться в основному в розважальному ключі. Звісно, це непогано, адже це спроба подати контент рівня Financial Times у веселій, цікавій обгортці. Якщо глядач у такий спосіб отримує потрібну інформацію, можливість з’ясувати, що ж відбувається, — немає проблем. Погано, коли, крім «Великого брата», не роблять нічого серйознішого. І на це вже багато нарікають. Я за те й люблю ВВС World News, що ми досі робимо серйозні програми.

*Чи доречно сьогодні ще говорити про освітню роль телебачення?
Девіз ВВС — інформувати, навчати, розважати. Добре, коли на телебаченні є місце для всіх трьох складових. Зараз, на жаль, ми часто бачимо, що розважальний аспект витісняє освітній та інформаційний. Але мені здається, сьогодні треба робити програми, у яких глядачам не казатимуть, як їм думати, а наводитимуть різносторонні аргументи, даючи їм можливість скласти власну думку. Це стимулює глядачів мислити критично. І в цьому, на мій погляд, дуже сильна сторона медіа.