Про те, як складно бути жінкою в світі чоловіків-політиків, про корупцію як головну проблему України, нашу гостинність, про Рината Ахметова та сирники кореспондент «Вістей» англійською спілкувався з екс-прем’єр-міністром Канади Кім Кемпбелл

«Боже, що це таке?»

- Пані Кемпбелл, Ви жінка, для якої високі пости в уряді - не новина. До того ж, Ви були головою ради жінок світових лідерів. Яка, на Вашу думку, роль жінки в світовій політиці?
- Сьогодні в політиці без жінки не можна. Слабка стать трохи по-іншому, ніж чоловіки, сприймає світ. Але я не кажу, що жінки кращі тільки тому, що вони жінки. Думаю, хороші жінки разом з хорошими чоловіками повинні нами керувати. Жінок у світовій політиці стає все більше, хоча бар’єри для них досі є, особливо у малорозвинених країнах.

- А в Україні вони є?
- Так само, як і скрізь у світі. Це питання часу. Я бачу, що роль жінки стає дуже важливою. В Україні багато хороших сильних жінок, особливо в політиці. До речі, у Світовому економічному огляді, який випустила ООН, чітко видно зв’язок між кількістю жінок у політиці і економічним добробутом країни.

- Ви також були міністром оборони Канади. Чи з'являлись якісь проблеми через те, що оборона – традиційно чоловіча справа?
- Важко не було. На зустрічі між міністрами оборони НАТО і країн Варшавського пакту, ще у 1993 році, я була тоді значно молодшою, сиділа на засіданні, а чоловіки навколо дивились на мене і ніби говорили: «Боже, що це таке?» Але коли ти на високому посту, навіть якщо ти жінка, то з тобою рахуються. Мадлен Олбрайт, Маргарет Тетчер – є чимало прикладів.

Жодних ілюзій

- Пані Кемпбелл, в одному з інтерв’ю Ви сказали, що українська політика не буває нудною, що Україна має сильну політичну енергетику. Не змінили свою думку?
- Ні, і це добре. Наявність дискусії й боротьби - це зажди добре. Політичне життя не повинно бути нудним, тим паче в Україні. Я була тут ще у 1972 році студенткою і бачу різницю. Я знаю, як багато зроблено і як багато ще треба зробити. Хоч яким хаосом видається українська політика, але хороші зміни тут відбуваються.

- Ви співпрацюєте з Фондом «Ефективне управління», відчуваєте політичний тиск?
- Абсолютно ні! Відомий український бізнесмен Ринат Ахметов (який хоче, щоб Україна була як Англія), на гроші якого працює Фонд, ніколи не втручався в його справи. Ахметов дає гроші і не чіпає нас, а ми самі вирішуємо, що краще зробити. Ми незалежні, і коли президентом був Ющенко, то співпрацювали з ним. Це по-європейськи. І всі задоволені.

- На вашу думку, яка головна проблема України?
- Я думаю, це - корупція. Я знаю безліч західних бізнесменів, які люблять Україну і хочуть тут працювати. Але вони не мають жодних ілюзій стосовно того, що тут відбувається. Коли хтось може просто взяти і забрати у людини бізнес, покладаючись на недосконалі закони і корупцію. Це дуже погано.

Сосиски і консервовані персики

- Пані Кемпбелл, Ви казали, що були у Радянській Україні. Що Вас найбільше вразило?
- Радянська Україна була таким місцем, де, здавалось, усе зроблено, щоб бути незручним для людей. Довжелезні черги за незрозуміло чим. Думаю, хто жив тоді - мене зрозуміє. Але вразило, що люди, особливо жінки, яким доводилось так багато терпіти і працювати, не втратили гуманності.

- Схоже, Вас тоді зустріли дуже тепло.
- Не те слово. Я коли приїхала в Київ, то пішла подивитись на велику дерев’яну церкву на березі Дніпра. До речі, я обожнюю Київ - це дуже гарне місто. Люблю ріку Дніпро, вона вражає. В мене навіть є велика картина десь метрів 2 у довжину з малюнком Дніпра й берегів української художниці Валентини Святкової. Так-от, на лаві біля церкви сиділи дві жінки Віра й Ольга. Перше, що вони спитали: «Чи знаю я Вільяма з Вашингтона?» Я розсміялась і сказала, що ні. Потім вони мене повели в Ботанічний сад, а потім до себе додому. Ольга жила в комунальній квартирі з дочкою. Жахливі умови, але люди намагались облагородити це місце як могли. Для мене вони відкрили банку консервованих персиків, це був тоді великий делікатес. Потім я пішла в гості до Віри. Вона також жила у «комуналці» і зварила для мене сосисок, це було єдине м’ясне у неї вдома. Ці жінки обережно зустрічались зі мною на вулиці, боялись: для них я була екзотичним екземпляром. А коли я повідомила, що йду в ресторан, вони сказали, що ніколи в житті там не були. Я здивувалась, що люди, які мали так мало, готові були зі мною поділитись найдорожчим, щоб показати гостинність своєї країни.

Штрихи до портрета Кім Кемпбелл:
Сім’я: одружена, своїх дітей немає.
Улюблена їжа: сирники зі сметаною.
Улюблений фільм: старі американські мюзикли.
Хобі: музика, читання, гра на піаніно та гітарі.
Авто: маленький «Mersedes»; коли була прем’єр-міністром, любила їздити на Honda Civic 1985 року.