Українські регіони активно розробляють свої бізнес-стратегії. Поки активність місцевої влади залишається не почутою інвесторами - і на це є 5 причин

За останні два роки Україною прокотилася хвиля регіональних інвестиційних форумів. Половина українських областей перейнялися розробкою власних стратегій розвитку й інвестиційних планів, Донецька та Львівська області залучили для поліпшення інвестклімату найкрупніших міжнародних консалтерів. Щоправда, активізація місцевої влади не призвела до збільшення припливу інвестицій, і списати все на кризу не вийде. Причина в тому, що для одних інвестфоруми стали ширмою, гарною імітацією діяльності, інші не зовсім розуміють, що потрібно і чого не потрібно робити, спілкуючись з інвестором. Яких ключових помилок припускаються регіональні керівники, намагаючись залучити інвестиції?

ПОМИЛКА №1

Незнання своїх можливостей

У переважній більшості областей чиновники гадки не мають, як саме спілкуватися з інвесторами, готувати інвестиційні проекти до роботи й у які галузі їх залучати, «Такого поняття як проектний менеджмент на регіональному рівні практично не існує», - констатує Валерій Бессараб, замдиректора Департаменту регіонального розвитку Мінекономіки.

Ставши на шлях активного пошуку бажаючих вкласти свої гроші у розвиток регіонів, місцеві органи влади почали активно готувати інвестиційні проекти в різних галузях економіки. Щоправда, при цьому вони рідко замислюються про те, які з пропозицій мають реальні шанси на успіх, і часто роблять ставку на ті напрямки, які при ближчому розгляді виявляються зовсім не потрібними і неконкурентоспроможними.

Необхідно тверезо оцінювати, які галузі економіки регіону мають потенціал, а які ні. Коли у Донецьку вирішили впритул зайнятися пошуком інвесторів, керівництво області звернулося по допомогу до місцевого бізнесу. Фонд «Ефективне управління» Ріната Ахметова у партнерстві з міжнародною консалтинговою компанією Monitor Group проаналізували економіку регіону та визначили, що двома його локомотивами можуть стати металургія й сільське господарство. Розвиток цих галузей здатний запустити розвиток суміжних сфер, а також забезпечити більшу зайнятість населення. Другим «піддослідним» регіоном стало м. Львів, у якому найбільш перспективними напрямками виявилися туризм і бізнес-послуги (докладний аналіз економіки області був проведений зусиллями місцевої адміністрації ще 2004 року). Тепер у цих секторах іде робота над створенням кластерів, які передбачають тісне співробітництво влади, бізнесу та наукових центрів у конкретній галузі, завдання якого - створити умови для стрімкого розвитку економіки.

Коли 1 вересня студенти Донецької області переступили поріг Красногорівського сільгосптехнікуму, вони на собі відчули, що означає галузевий кластер у дії. Оскільки одна з головних проблем, з якою зіштовхуються інвестори; бажаючі вкласти гроші в аграрний сектор Донеччини (та й усієї України), це недостача гарних кадрів, то і вирішувати цю проблему тут почали однією з перших. І щоб заповнити недостачу кваліфікованих фахівців, ініціювали співробітництво бізнесу, влади та навчальних закладів з метою підвищення якості підготовки студентів-аграріїв. Завдяки створенню проекту вже до 2025 року рівень кваліфікації випускників донецьких аграрних коледжів і вузів повинен відповідати потребам бізнесу на 80-90%, а не 15% нинішніх, планують у Фонді «Ефективне управління». У Львові в рамках аналогічного проекту працюють над підвищенням якості освіти IТ-фахівців.

Узагалі подібний моніторинг потрібен усім регіонам. Департамент регіонального розвитку Мінекономіки, у якому працює Бессараб, уже кілька років займається проектом підвищення конкурентоспроможності регіонів, для чого проводить аналіз економік міст і тренінги із проект-менеджменту для місцевих чиновників. Щоправда, засобів технічної допомоги, на які реалізується цей проект, на дослідження всіх областей не вистачає, тому поки проаналізували можливості поки у двох пілотних регіонах - у Феодосії та Полтавській області - і сподіваються надалі поширити досвід роботи в них і на інші регіони.

ПОМИЛКА №2

Сподіванки на податкові пільги

З тим, що за легкістю оподатковування Україна перебуває на 181-й позиції зі 183 країн світу, особисто мер, наприклад, Запоріжжя або губернатор Харківської області не можуть вдіяти нічого. Питання оподатковування повністю належить до повноважень центральної влади. «Усе, чим ми можемо допомогти інвесторові у питанні податків, це звільнити від дрібних комунальних податків, яку знаходяться у нашому веденні. Але це - лічені гривні, і ніякої ролі для інвестора не зіграють», - говорить Сергій Кіраль, начальник Управління зовнішньоекономічних відносин та інвестицій Львівської області. У сусідній Польщі, говорить він, держава не тільки надає бізнесу податкові пільги, але й виплачує йому компенсацію за кожне створене робоче місце.

Щоправда, представники українських регіонів дуже недооцінюють можливість інших методів стимулювання інвестицій. У тій же Польщі одним із найуспішніших у плані залучення коштів є Малопольське воєводство (область). Тут навчилися боротися за інвестиції без яких-небудь податкових пільг. Станіслав Крацик, голова Малопольського воєводства; а до недавнього часу - мер м. Неполоміце, одного із найуспішніших у питанні залучення інвестицій, говорить, що залучити своїх перших великих інвесторів (у тому числі компанії Coca-Cola і Man) вони змогли без яких-небудь податкових преференцій. Податкові пільги для бізнесу взагалі є тут виключенням (і встановлюються спеціальним указом уряду Польщі), а бізнес у цій промисловій зоні працює за максимальними податковими ставками.

Зате мерія Неполоміце виявила ініціативу: сама скупила в населення розрізнені ділянки землі, перевела її у промислову форму власності й оформила необхідні документи. У результаті Coca-Cola, Man і чотири десятки інших компаній вибрали саме Неполоміце, хоча у сусідній Словаччині ціна землі часом у чотири рази нижча, ніж у Польщі.

Підхід Неполоміце потроху почали використовувати і в Україні. Адміністрація Дніпропетровської області, наприклад, разом із представниками бізнесу проаналізувала проблеми, які стоять на шляху інвестицій в економіку області, і розклала варіанти їх розв’язання на два рівні. До першого віднесли ті питання, рішення яких перебуває на рівні центральної влади, до другого - ті, які може вирішити сама. Тепер у рамках боротьби із проблемами «другого рівня» тут, скажімо, намагаються розв’язати проблему одержання дозвільних документів, у тому числі на будівництво (за даними Всесвітнього банку, на кінець 2009 року час на одержання дозволу на будівництво в Україні займає не менше 476 днів). Для цього у ряді міст області, наприклад, у Кривому Розі, уже впроваджують електронну систему документообігу. «Я вважаю, що вирішити питання процедур одержання дозвільних документів не складно - потрібні лише політична воля влади і впровадження кращих світових практик», - говорить Олександр Вілкул, губернатор Дніпропетровської області. Така воля, говорить він, тут є. Але поки це скоріше виключення, чим загальне правило. У більшості регіонів проблеми з одержанням дозвільних документів уважають проблемами бізнесу, а не влади.

ПОМИЛКА № 3

«Голі» інвестиційні проекти

Коли навесні 2008 року французька компанія Peugeot Citroen внесла Україну до списку країн, де вона може побудувати два заводи з виробництва двигунів, український уряд був у нестямі від радості. Виробник авто обіцяв країні 700 млн. євро інвестицій і 15 тис. нових робочих місць. «Власником» підприємства могла стати Львівська область, де компанія доглянула для себе територію колишнього аеродрому в Городоцькому районі. Не стала. Peugeot Citroen не сподобалися податковий режим, труднощі з водопостачанням на пропонованому львівському об'єкті, відсутність там дорожньої інфраструктури та газу. Замість України завод вирішили будувати в Польщі.

Українські мери та губернатори можуть скільки завгодно списувати всі невдачі на існуюче податкове законодавство. Але при цьому вони часто втрачають потенційні інвестиції з куди більш банальної причини. «Французи хочуть, щоб ми провели до ділянки дорогу та газ - це вже занадто, нехай займуться цим самі», - прокоментував претензії інвесторів, які не відбулися, Микола Кміть, у той час губернатор Львівської області. Голова області не врахував, що саме наявність інфраструктури є одним із ключових стимулів вкладати у проект. Інвестор не стане витрачати гроші, якщо йому пропонують вкладати їх у «голу» територію - тобто в територію, де, перш ніж розпочати будівництво підприємства, йому потрібно буде довго чекати землевідводу, брати участь у тендері на будівництво, підводити комунікації та газопостачання, прокладати дороги.

ПОМИЛКА №4

Робота у «ручному» режимі

2008 року в мережі гіпермаркетів, які перебувають на грані банкрутства, польський інвестиційний фонд Abris Capital Partners викупив мережу дисконтних магазинів «Барвінок». Два успішних роки роботи у країні нинішнього року змінилися великими проблемами. Новому керівництву податкової адміністрації не сподобалося, що «Барвінок» користувався ПДВ-кредитами, і майбутнє фонду, а заодно і 24 млн. інвестицій, запланованих ним на найближчий час, зависли в повітрі. Тепер, говорить Сергій Кіраль, львівська мерія щосили намагається допомогти компанії, щоб та не відмовилася від подальших вкладень.

Подібна ситуація - не провина місцевої влади. «Ми готові використовувати всі інструменти залучення інвесторів і всі законні методи полегшення умов для їхньої роботи», - говорить Кіраль. Проблема в тому, "що коли такі умови забезпечує присутність конкретних людей на постах, а не прописані у законі норми, це означає, що зі зміною команди інвестор може втратити підтримку та привабливі умови для роботи. Так, як свого часу це відбулося з компанією Cargill. Десять років тому, у квітні 2000 року, прихід цього інвестора став великою перемогою Донецької області - залучити його змогли завдяки існуванню спеціальної економічної зони. Коли у березні 2005-го після приходу нової влади СЕЗи було скасовано, Cargill, так само, як і «Кнауф Гіпс Донбас», не знайшли іншого виходу, крім як звертатися в суд із приводу порушення умов інвестування.

У цілому нинішня практика "зазивання" інвесторів регіональною владою часто зводиться до того, що вона обіцяє надати інвестпроекту особисту підтримку та сприяння в його реалізації. Але грамотного інвестора це не заспокоює, а навпаки, може змусити насторожитися. «Логіка, якої дотримуються інвестори, полягає у наступному: якщо діючий губернатор обіцяє взяти особисте шефство над проектом, то вже наступний може його цього шефства позбавити», - говорив якось в.о. директора Центру зі сприяння іноземним інвестиціям InvestUkraine Сергій Хоперський. Тим більше що кожний новий губернатор бере за правило переглядати план розвитку території, розроблений його попередником, і складати свій власний.

ПОМИЛКА №5 Слабка мотивація

Коли співробітник регіональної адміністрації в Китаї йде одержувати свою зарплату, він твердо знає, від чого залежатиме її розмір. Успіх його кар'єри, як і величина щомісячної премії, прямо залежать від того, наскільки успішно розвивається його регіон.

В Україні ніякого зв'язку між темпом зростання економіки області або міста, обсягом притягнутих інвестицій і зарплатою співробітників обладміністрації або мерії немає. У результаті губернатори або мери можуть робити голосні заяви, а їхні підлеглі - тихо саботувати ці ініціативи або просто заміняти активну роботу над залученням інвесторів простою імітацією бурхливої діяльності. Після приходу до влади команди Віктора Януковича обласні адміністрації одержали завдання розробити стратегії розвитку та залучення інвестицій у регіони. Правда, якщо одні поставили перед собою амбіційні цілі, інші зволіли підійти до цього цілком формально. Наприклад, завдання, озвучене у проекті розвитку Житомирської області на 2010-2015 роки - збільшити за наступні шість років обсяг іноземних інвестицій в економіку в 1,6 рази (з нинішніх $215 млн. до $344 млн.). Щоправда, за минулі чотири роки (з 2006-го по 2009-й) обсяг інвестицій у цю область без особливих зусиль із боку влади збільшився у 1,8 рази. А в Івано-Франківській області за той же період - у 3,4 рази (з $183,5 млн. до $615,9 млн. на 1 січня 2010 року).