|
Борис Тимонькін: «Людина, яка не почуває за собою внутрішньої провини перед суспільством, виявляється більш беззахисною у кризовій ситуації. Закон повинен підтримувати саме таких людей.»
ТОЧКА ЗОРУ
17 вересня парламент прийняв закон, що регламентує діяльність акціонерних товариств. За десятиліття «рейдерського» протистояння в переділі власності необхідний обсяг регламентних норм зріс від декількох сторінок як складена частина закону «Про господарчі товариства» до майже сімдесятьох сторінок спеціального закону «Про акціонерні товариства».
"Керівники не повинні мінятися рішеннями судів, які не мають господарської компетенції"
- Борисе Владиславовичу, днями, незважаючи на політичне протистояння, парламент прийняв один із найбільш очікуваних законів, що стосуються прав власності - Закон «Про акціонерні товариства». Звідки, по-вашому, знайшлися сили на таке рішення після майже десятка років безрезультатного обговорення даного документа у Верховній Раді?
- Ви знаєте (і в цьому можна переконатися, подивившись роздруківки результатів голосування), за прийняття закону проголосували прагматично мислячі люди з усіх фракцій, незважаючи на політичні позиції. Причому я не можу сказати, що вони голосували, виходячи з особистих інтересів. Саме навпаки: проти прийняття Закону "Про акціонерні товариства" проголосували депутати, за якими стоять люди, граючі на протиріччі й недомовленості законодавчих норм. І які в результаті прийняття закону, мабуть, виявляться в програші. Інші ж парламентарії, імовірно, просто дійшли висновку, що в питаннях прав власності настав час наводити порядок. Адже власне закон не трактує права власності в той або інший бік. Він лише розблокує процеси, що дозволяють прийти до правомірних рішень, та виключає надумані обставини, що дозволяли раніше псувати відносини власності. А далі - усе за рішенням ради акціонерів.
Прагматично мислячі люди, керівники великих підприємств і раніше, самі по собі, незалежно від закону ніколи не дозволяли собі яких-небудь демаршів на раді засновників. У моїй практиці, принаймні, такого не пригадується. Адже твоя лінія в керівництві підприємства - це твій престиж, оцінка твоєї компетентності, майбутня доля як керівника. Маю вас запевнити, що роки керівництва залишають на чолі підприємств не найгірших людей. Адже топ-менеджер, зігравши один раз у «мутні ігри», одним махом перекреслює своє минуле, сьогодення й майбутнє. А так званим «рейдерством» займалися не найліпші «вівці» з усієї череди. І, може бути, навіть не з цієї череди. Прийшов час позбавити їх формальних можливостей втручатися в процес.
Закон про акціонерні товариства прийнято. Причому прийнято в досить позитивній редакції. Вдалося зробити навіть те, що внутрішньо я вважав за можливе затвердити лише дещо пізніше. І не останню роль у цьому зіграла саме процедура роботи над законопроектом. У ній приймали участь уряд, юристи, українські й міжнародні експерти. Фонд «Ефективне Управління» надав площадку для всіляких думок і обговорень, можливість використовувати кращий світовий досвід. Слава Богу, що настрій депутатів, що склався, дозволив це зробити вже сьогодні. Із сидячих у залі адже багато хто є найбільшими власниками.
Складний і тривалий шлях цього закону багато в чому й визначався тим, що кожний приміряв цей закон до себе. Певний час необхідний був навіть для того, щоб звикнути до думки, що колись це все-таки треба робити. Тобто необхідно затвердити закон, який би врегулював існуючі проблеми створення й діяльності акціонерних товариств. Зокрема, забезпечити правовий захист прав як великих, так і дрібних акціонерів, урегулювати багато питань керування акціонерними товариствами, які провокували численні корпоративні конфлікти, що негативно відображаються на фінансовому становищі й діяльності підприємств. У свою чергу це завдавало істотної шкоди міжнародному іміджу нашої держави.
Так, був період, коли зручно було ловити рибку в мутній воді. Однак після певного ступеня консолідації активів великий інвестор розуміє, що його вже більше цікавить порядок у всьому. Коли оцінка компанії з прозорими відносинами власності стає значно вищою за її номінальну вартість. В «мутній воді» не завжди взагалі помітно, наскільки в тебе актив гарний.
- Колись ви сказали крилату фразу про те, що багатьох людей, які приходять за кредитами в банк, за рівнем своєї фінансової відповідальності, бути може, не варто було навіть пускати на поріг цього банку. Бути може, ситуація в корпоративному керуванні до деякої міри аналогічна? В 90-ті роки досить великі об'єкти перейшли під контроль або у власність осіб, яких, бути може, «не можна було пускати навіть на поріг корпоративного керування». Може бути «рейдерство» у цьому випадку виконувало роль «санітара лісу»?
- Не думаю, що відбір прагматичних власників і грамотних керівників повинен провадитися за формальними зачіпками в установчих документах. Тим більше, господарські керівники не повинні змінюватися рішеннями судів, які не мають господарської компетенції. Повірте, у житті будь-якого керівника досить повсякденних складностей, що провадять природний добір. Некомпетентних на компетентні повинен змінювати ринок і результат. Проти «рейдерства» найчастіше виявляються неспроможні реально працюючі професіонали, які зосереджені на своєму секторі діяльності й вчасно не зауважують небезпеки з боку «зацікавлених юристів». Гарний професіонал, часто, зв'язаний почуттям порядності й дещо наївний у своєму ставленні до світу. Йому просто ніколи відслідковувати юридичні тонкощі процедур. Це як у природі: гарна велика дійна корова виявляється проти вовка найбеззахиснішою, а та, що дає мало молока через свою хирлявість, але має довгі й гострі роги, навпаки, може підняти вовка на ці самі роги.
З практики власного життя можу ще додати, що люди, зв'язані почуттям особистої порядності, найчастіше ламаються під дією зовнішнього тиску. Це теж частина психології: якщо людина внутрішньої провини за собою не почуває, вона досить беззахисна у разі її пред'явлення. Людина, яка все життя йде врозріз із законом, виявляється більше готовою до врегулювання проблем підзаконними способами в момент кризової ситуації. Якщо ви все життя не платили податків, ви завжди внутрішньо готові до дачі хабара на момент податкової перевірки. І гроші, і зв'язки у вас на це знайдуться. Однак їх не знайдеться в мистецьки створений момент у того, хто завжди вважав, що працює чесно, у рамках суспільних угод. Його саме й покликаний підтримати у важкий момент закон.
"Навіть в азах юриспруденції записано, що на правопорядок впливає не стільки жорстокість покарання, скільки невідворотність його настання"
- Наскільки відомо, «Укрсоцбанк» має ліцензії реєстратора й хранителя цінних паперів. У вас логічно запитати, наскільки об’єктивнішими й більш порядними стануть відносини власників після внесення змін до порядку керування акціонерним товариством? Наскільки це вирішить ваші проблеми?
- Можна лише оцінити, що ми на початку великого шляху. Тільки якщо ще вчора, до прийняття закону про акціонерні товариства його оцінювали як «років через двадцять, коли все переділять», то тепер видні віхи якогось руху. Безумовно, незаконному захопленню власності не можна запобігти одними юридичними формулюваннями. Необхідне раціональне поводження самого власника, який обирає собі в компаньйони порядних людей, який не створює безнадійні борги, який контролює власний менеджмент. Але мені здається, що наступний крок - за судовою системою.
Реєстратор, хранитель і депозитарій – це всього лише третя сторона у відносинах власників. Сторона, яка має бути нейтральною. За це власники й платять їй гроші. Однак ви не уявляєте, як часом кривдно і яким винуватим почуваєшся, коли у відповідь на прохання акціонерів надати їм реєстр власників тобі якась «зацікавлена особа» привозить рішення районного суду Одеської області, яке забороняє передачу реєстру. Причому, як правило, до цього райсуду потрібно довго їхати, а потім ще й полем іти. Тому думаємо, що після законодавчого впорядкування відносин нам доведеться менше червоніти перед своїми клієнтами через обставини, які від нас не залежать.
Після того, як зіштовхувався зі світом руху цінних паперів, мені особливо імпонує система взаємин з Національним банком. Для кожного банку в НБУ відкриті кореспондентські рахунки. Заблокувати обіг за серйозних порушень можна практично миттєво. Зовсім інше становище в Державної Комісії з цінних паперів і фондового ринку, яка «наглядає» за ринком. Коли навіть у крайньому разі постановки питання про позбавлення ліцензії реєстратора за втрату реєстру власників тобі приносять рішення «зацікавленого» суду, у якому написано, чому ти не маєш права це робити. Отака демократія на межі вседозволеності, підкріплена судовою владою.
- Може бути, посилити покарання за неправомірні судові рішення? Сталін колись пробував розстрілювати...
- Ви знаєте, навіть в азах юриспруденції записано, що на правопорядок впливає не стільки жорстокість покарання, скільки невідворотність його настання. Якщо кожний суддя знатиме, що за неправомірно ухвалене рішення його хоча би виженуть з роботи без права повторного відновлення, - це буде вже ого-го який засіб впливу. Особливо якщо він почуває, що обділена сторона готова почати процедуру подальшого розгляду. У практиці нашого банку було вже біля п'яти подібних випадків. Щоразу ми доходили до Вищої ради юстиції, й судді понесли заслужене покарання. Але це в практиці банку, у якого в штаті більше 600 юристів, які спеціалізуються кожний на своїй області права. Мене ж змушує замислитися доля підприємств, що мають куди більш скромні можливості. Доступного механізму доступу до судової справедливості для них сьогодні практично не існує.
- Ви не вважаєте, що чималий обвал на ринку цінних паперів, що відбувся зовсім недавно, якоюсь мірою також визначений сформованою в нас культурою корпоративних відносин, коли власник контрольного пакета одержує все, а рядовий акціонер - нічого? Чи не в результаті цього виявилося, що кінцевими покупцями на ринку цінних паперів виступали лише особи, які збирали контрольні пакети акцій та іноземні «портфельні» інвестори, а інші були просто спекулянтами: сьогодні купив подешевше, завтра продав подорожче. Коли великі іноземні гроші пішли, всі вітчизняні гравці відразу розбіглися. Куди податися рядовому «міноритарію», якому й акції, може бути, дісталися в обмін на приватизаційний ваучер?
- Відповідь на ваше питання має два напрямки. З одного боку, не варто так вже переоцінювати вплив вітчизняної практики відносин акціонерів на грошову оцінку їхньої власності. Ринок цінних паперів за своєю суттю завжди був спекулятивним. Це своєрідна гра для дорослих, аналогічна казино. Хіба що причини того, що тут відбувається, не абсолютно випадкові, а підпорядковується деяким «об'єктивним» закономірностям. Хоча одночасне накладення декількох, не залежних одна від одної, «об'єктивних» причин також можна вважати випадковими обставинами. Ваш чистий виграш - зростання вартості цінних паперів, програш - їхнє здешевлення. Фінансовий результат можна відчути як різницю між покупкою й продажем. Зауважте, тут ніде мова практично не йде про дивіденди. Навіть у роботі з пайовими інвестиційними фондами мова йде про те, що «ви можете витягти частину своєї вигоди, продавши нам свої цінні папери».
Багато спілкуючись по світі, я змушений зауважити, що навіть гіганти світової індустрії рідко виплачують дивіденди зі своїх акцій на рівні більше 3-5 відсотків. І це далеко не завжди пояснюється прагненням «приховати прибуток», «піти від оподатковування», «переслідувати власні інтереси». В інтересах власника більшу частину прибутку вкладати в розвиток успішного підприємства. Він повинен мати право провадити власну лінію. Інакше виходить споживчий «колгосп» без кінцевої мети розвитку. Підприємницька діяльність - це діяльність на свій страх і ризик, зі своїми успіхами й поразками. Клас рантьє, які живуть на доходи з акцій, справжні керівники виробництва недолюблюють: керуй, або відійди убік і не заважай працювати. Тому, якщо ви розраховуєте на невеликий, але гарантований постійний дохід - вам краще покласти свої гроші в банк на депозитний рахунок.
Між іншим, у законі про діяльність акціонерних товариств все це передбачено. Власник контрольного пакета має там реальну можливість проводити свою лінію. При цьому, у разі незгоди з подібною лінією розвитку підприємства міноритарний акціонер одержує гарантію продати свої акції за реальною ринковою вартістю власникові контрольного пакета, самому підприємству або на вільному ринку. І, таким чином, не лягати поперек дороги підприємству, а отримати гідну матеріальну компенсацію. У законі в явному виді прописаний порядок визначення вартості й календарна послідовність дій кожної зі сторін.
Що стосується малих акціонерів. Був у мене на щорічних звітних зборах акціонерів такий випадок. Встає навчений сивинами шановний чоловік із планкою орденів і починає тріпати мене у хвіст і в гриву за те, що мало плачу дивідендів з акцій. Не знаю, наскільки переконливо й дохідливо мені вдалося йому пояснити, але я розповів про те, що вважаю своєю заслугою, як керівника великого стабільного фінансового підприємства, що на даний момент його акції, які колись він придбав за номіналом, коштують 14 номіналів і більше. І він може будь-якої миті продати ці акції, одержавши свою частину вигоди від стабільної діяльності підприємства. Одержавши цей прибуток живими грошима, на відміну від папірців облігацій державної позики СРСР. Тому, як керівник цього підприємства, я бачу свою заслугу в тому, що підприємство збереглося й розвивалося, примноживши кошти своїх акціонерів. На відміну від багатьох політичних структур.
|